СМІШИ́НКА, и, ж., розм.

1. Насмішкуватий, веселий, радісний вираз (очей тощо). Юрко замислено покусував верхню губу.. Ярослав шукав у його очах знайомих смішинок і не знаходив (Мушк., День.., 1967, 93).

2. Те саме, що смішо́к 1. Тиміш Прудивус посміхнувся, але смішинку пригасив, бо за мить мала початись дія [вистава] (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 207); * Образно. На тротуарі — дзенькіт сміху. Мов дрібні монетки, по асфальту Котяться смішинки (Кор., Поезії, 1967, 59).

З сміши́нкою — злегка усміхаючись. Коли прийшла Марина, Федір прибрав байдужого вигляду і запитав з смішинкою: — Ну, що сказав знахар? (Мушк., Серце.., 1962, 186).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 412.