СМІХОТА́, и́, ж., розм. Про те, що здатне розсмішити, викликати сміх. Очевидячки, це вже сміхота, бо якщо я причинний, то й усі, в кого часом бува зденервування, теж причинні! (Крим., Вибр., 1965, 569); — Учора на затоці сміхота була. Галка Макогон чемпіонів мало не підрізала [не обігнала]… (Собко, Матв. затока, 1962, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 411.