СМІ́ЛКО, присл., діал. Сміливо. Так не смілко береться (Сл. Гр.).

Не смі́лко кому — страшно кому-небудь. Не смілко було йому з таким лицем [з такою особою] просто розговорювати [розмовляти] (Кв.-Осн., II, 1956, 317).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 407.

Смілко нар. = Сміло. Так не смілко береться. Черк. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 158.