СМУ́ТА, и, ж.
1. розм. Невеселий, важкий настрій, викликаний горем, невдачею і т. ін.; сум, журба. Смута, як камінь, серце давить, Іще гнітить нудьга лихая (Укр. поети-романтики.., 1968, 343).
2. заст. Заколот, заворушення, безпорядки. Так-то, люди! Були бійки, Були в нас і смути, Та такої, як се була, — Такої й не чути! (Рудан., Тв., 1956, 253).
3. заст. Незгода, розбрат, чвари. — Люди, в цей нелегкий час житейської смути святий монастир не може захистити вас (Стельмах, І, 1962, 638).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 419.