СМОЛИ́СТИЙ, а, е.

1. Прикм. до смола́. Соснові голки містять багато смолистих речовин (Колг. Укр., 11, 1961, 29); // Який утворюється при горінні смоли. Смолистий густий дим в’їдався в очі од сирого цурупалка (Мик., II, 1957, 41); // Насичений запахом смоли. Стоять [сосни], немов діди в кожухах, Смолистий дух у ніздрі б’є (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 76).

2. Який містить у собі смолу, багатий на смолу. Біле, з кори обдерте, смолисте, дерево блискотить до сонця (Фр., І, 1955, 368); Смола кипить, як турецька кава. Вогні під нею палахкотять і шпурляють іскри на боки. Смолисті дрова попались! (Ю. Янов., II, 1958, 128).

3. Дуже чорний. З яруги виїхав широкоплечий вершник з похмурим, дикуватим обличчям і чорною смолистою бородою (Тют., Вир, 1964, 90); Чорноока Настя рвучко відкинула за плечі тугі, смолисті коси (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 4).

4. Якого смолили, просякнутий смолою. По смолистих скрипучих вантах, Як по клавішах, пробіжи. Все, що хочеш мені сказати, Тут, під небом, і скажи (Забашта, Вибр., 1958, 11); Зашаруділа під смолистим днищем мілина (Гонч., Вибр., 1959, 247).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 415.