СМИ́РНИЙ, а, е. Покірний, лагідний (про людину); спокійний, не норовистий, не злий (про тварину).— Усе парубоцтво — як один. Усіх знаємо, усі чесні, усі добрі, усі смирні (Кв.-Осн., II, 1956, 397); Каленяк уже давно не бачив свою дружину такою смирною. Побоювався, що вчинить веремію, а вийшло навпаки — принишкла (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 39); Воли такі смирні, тихі… (Мирний, І, 1949, 351); З хліва в дірку, вище од дверей, виглядала смирна коняка з добрими очима (Н.-Лев., II, 1956, 376); // у знач. ім. сми́рний, ного, ч.; сми́рна, ної, ж. Покірна, лагідна людина. Смирного й на тім світі б’ють (Номис, 1864, № 4079); Кожному упала нарізна дорога,— Смілому багата, смирному убога (Щог., Поезії, 1958, 273); // Який виражає покірність, лагідність. — Який ви ще молодий та зелений! — сказала Каралаєва, хитаючи головою і дивлячись в самісінькі смирні очі Ломицькому (Н.-Лев., VI, 1966, 53); — Підводи готові. Можна їхати,— сказав він і сів на стілець. Говорив смирним, тихим голосом (Тют., Вир, 1964, 33); // Спокійний у вияві, протіканні (про життя, роботу і т. ін.). Чи ж не казав ти мені, що злетіла корона злотиста з мого чола з того часу, як я до роботи взялась, тихої, смирної (Л. Укр., І, І951, 260).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 405.