Про УКРЛІТ.ORG

смиконути

СМИКОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех., однокр., розм. Підсил. до смикну́ти. Злякано зиркнувши на вартового, смиконув [візник] віжками й круто повернув коні (Досв., Вибр., 1959, 159); Він панну смиконув за плахтину, тая впала додолу (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 233); Люльки [дід] не палив, а горілочку пив. Смиконе і напідпитку ласкаво промовить: — .. Читай, читай… (Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 70); Сердито затягувався [Оверко] скаженим самосадом. Санько, ото в брилі, аж закашлявся, сердега, як смиконув (Головко, І, 1957, 219); — Кінь як смиконе, як залопотить по лісі, Яременко вплутався у віжки (Хотк., І, 1966, 86); // безос. Цебер смиконуло й піднесло вгору (Гр., Без хліба, 1958, 149).

◊ Смикону́ти за язи́к (за язика́) див. язи́к.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 404.

вгору