СМЕРІ́ЧЧЯ, СМЕРЕ́ЧЧЯ, я, с., збірн. Смерековий ліс, гай; смерекова памолодь. Мило було продиратися між кущами ліщини, крислатими буками, колючим смеріччям (Хотк., II, 1966, 44); Молоде смеріччя вигиналося над ними таке рідне, таке миле, як руки матері (Турч., Зорі.., 1950, 18); Від карпатської маржини, Від смереччя та ожини,.. Черемош перебирає Світле золото трембіт (Мал., Щедре літо, 1949, 15); // Гілки, віти смереки. Докинув [Іван] у ватру смеріччя (Коцюб., II, 1955, 348).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 398.