Про УКРЛІТ.ORG

смертний

СМЕ́РТНИЙ, а, е.

1. Який не живе вічно; протилежне безсмертний. [Ярослав:] Смертний чоловік проклав дорогу до світил небесних, і цього не забути вже повік! (Лев., Драми.., 1967, 452); Смертні люди час від часу хворіють, лікуються, одужують, знову хворіють (Скл., Святослав, 1959, 384); // у знач. ім. сме́ртні, них, мн. (одн. сме́ртний, ного, ч.; сме́ртна, ної, ж.). Люди; протилежне безсмертні. — Чи довго будете казитись І стид Олимпові робить? Щодень проміж себе сваритись І смертних з смертними травить? (Котл., І, 1952, 242); Добре б, не будучи богом, воскреснути, Смертним довести, що смерті нема (Мур., Осінні сурми, 1964, 58); * У порівн. [Кассандра:] Що зможуть проти долі всі боги? Вони законам вічним підлягають так, як і смертні (Л. Укр., II, 1951, 274).

Про́сти́й сме́ртний див. про́сти́й.

2. Признач. для умираючого або для мертвого. Ще смутніша — Жанні. Чоловік її — сам! В ніч лиху, мов під смертним, страшним покриттям! Безпомічний, дітки ще маленькі… О, мати! (Л. Укр., IV, 1954, 263).

На сме́ртній посте́лі [бу́ти (лежа́ти)] див. по́стіль; На сме́ртнім о́дрі див. одр; Сме́ртна по́стіль — місце, на якому людина вмирає або лежить мертва. Не минули дві неділі, Як до смертної постелі Дон-Кіхота всі зібрались, Хто лиш знав його в селі (Фр., XII, 1953, 204); Сме́ртне ло́же див. ло́же1.

3. Те саме, що смерте́льний 1, 2, 5. Він ярмо неволі й замки Злих тиранів розбива; Давні смертні рани гоїть, Відновля людські права (Л. Укр., IV, 1954, 125); Налилося ще більше кров’ю лице Марусяка… Нелюдським вимахом голови вирвався він зі смертної пастки (Хотк., II, 1966, 199); — Он яка ти! Думав… Що думав! — Сама ти була думою моєю. На фронті під громи й крики смертні — я бачив тебе (Головко, І, 1957, 79); Федяк важко дихав, смертний піт уже вкрив його сірий до синяви лоб (Перв., Дикий мед, 1963, 467); Кінь вже впав додолу і заборсався в смертних муках (Тулуб, В степу.., 1964, 10); Мені не треба нічого — ні ласки, ні привіту.. Упав на траву і став механічно повторяти своє заклинання, свою молитву, витворену в хвилину чорної нудьги і смертної туги (Вас., II, 1959, 32); «В’яжіть його!» І стільки смертної тривоги було в цім крику, що огонь в очах Тараса блиснув знову… (Сос., І, 1957, 392).

◊ Би́ти сме́ртним бо́єм див. бій; Ви́пити сме́ртну ча́шу див. ча́ша; Облягти́ на сме́ртній посте́лі див. обляга́ти; Пога́на, як сме́ртний гріх див. гріх; Сме́ртна годи́на див. годи́на1; Сме́ртна ка́мера — те саме, що Ка́мера сме́ртників (див. сме́ртник). — Бачиш, Лялю з усіх наших я, здається, найменш сильний… А я хочу бути дужим у всіх відношеннях. Бо нам, очевидно, всяко доведеться. Можливо, де й врукопаш… Котовський, між іншим, у смертній камері займався спортом (Гончар, IV, 1960, 73); Грюкотять залізні двері смертних камер. Людей виводять на смерть (Турч., Зорі.., 1950, 283); Сме́ртна ка́ра — страта. — Самодержавство ще жило і поволі очунювало од переляку, а незабаром вищирило й ікла. Хвилею по цілій країні прокотились погроми, смертними карами скінчилися повстання у флоті (Головко, II, 1957, 311); Сме́ртна мить; Сме́ртний кіне́ць — те саме, що Сме́ртна годи́на (див. годи́на1). Здавалося їм в останню смертну мить, що пливуть вони в надзоряну сяючу далину (Довж., І, 1958, 331); Клянусь.., що буду скрізь єдиним, чистим, як наші зорі і сонця, і з честю ім’я комуніста нести до смертного кінця (Сос., II, 1958, 431); Сме́ртна прися́га (кля́тва) — присяга, клятва життям. Ми присягаємося смертною присягою (Смолич, II, 1958, 92); Сме́ртний бій див. бій; Сме́ртний ви́рок див. ви́рок; Сме́ртний гріх: а) за релігійним уявленням — гріх, який не можна спокутувати, який карається вічними муками на тому світі. [Матушка гуменя (кладе ій руки на голову і молиться):] Укріпи її [Марусі] розум молодий, напути на все добре; захисти своїми молитвами од всього злого, гріха смертного (Мирний, V, 1955, 72); б) велика провина; Сме́ртний сон — те саме, що Смерте́льний сон (див. смерте́льний); Сме́ртний час див. час.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 399.

вгору