СМЕРКОМА́, присл., розм. Те саме, що смерко́м. Того дня Сагайдак покидав ферму вже геть смеркома (Добр., Тече річка.., 1961, 89); Іванові випало здавати рибу, і в берег він повернувся уже смеркома (Гончар, Південь, 1951, 135).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 398.