СМЕРКА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. смерка́ти. Тихий вечір. Мить смеркання. Тепла хвиля в груди б’є… (Перв., II, 1958, 78); * Образно. Ясна ніч нагадувала такий згасаючий день, що носить уже в собі смеркання вічності (Гончар, III, 1959, 124).
2. Напівтемрява, яка настає після заходу сонця; сутінки. Вже майже не видно їх у раннім осіннім смерканні, і звуки сурм ледве чути (Гончар, II, 1959, 406); // Час між заходом сонця і настанням ночі. Смеркання. Засвітились у Виборгському домі Ряди просторих вікон (Бажан, Вибр., 1940, 142).
◊ Від (од) світа́нку до смерка́ння див. світа́нок; Від світа́ння до смерка́ння див. світа́ння; До смерка́ння — до настання темноти. Тепер Уляна хоч трохи більше поспить: все-таки в економії вона працює лише до смеркання (Стельмах, І, 1962, 481); З (від) ра́ння до смерка́ння див. ра́ння; З (од, від) ра́нку до смерка́ння див. ра́нок; На смерка́нні — після заходу сонця; коли смеркає. Бій закінчився на смерканні повним розгромом двох німецьких батальйонів (Збан., Таємниця.., 1971, 299).
3. у знач. присл. смерка́нням. Після заходу сонця; коли смеркає. Смерканням робітники цукрорафінадного заводу передали в Медвин, що на світанку мають прибути драгуни (Стельмах, І, 1962, 636).
4. перен. Стан занепаду. На роботі з ним траплялися чудні припадки.. Хазяїн його не схотів такого клопоту й відпровадив його до лікарні, куди він оце ступив, переживаючи духовне смеркання (Мик., II, 1957, 233).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 398.