СМЕРДЯ́ЧИЙ, а, е. Те саме, що смердю́чий. Всі полягли, мов поросята В багні смердячому (Шевч., II, 1963, 83); Смердячі дими.. запирають віддих (Ков., Тв., 1958, 38); — Привела [справа] пана доктора аж на нашу смердячу Кінську… (Вільде, Сестри.., 1958, 421); [Пан Стась (до людей):] Я всіх вас із вашим смердячим кодлом на Сибір спроваджу (Вас., III, 1960, 219); Петрусь прочитав голосно: «Стара собако, смердячий одуде, мурмило, Тюхтію Івановичу, солом’яне опудало!» (Н.-Лев., III, 1956, 338).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 397.