СМАРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех., діал. Шмарувати. З тими чобітьми він сідав на приспу [призьбу] і витирав їх шматиною від пороху і смарував дьогтьом [дьогтем] (Стеф., І, 1949, 113); Захорієш — кричи, вийся від болю, а тебе будуть смарувати ведмежим лоєм (Хотк., II, 1966, 173).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 396.

Смарувати, ру́ю, єш, гл.

1) = Шмарувати. Смаруй хлопа лоєм, а він смердить гноєм. Ном. № 1271.

2) Мазать глиной, накладывать слой глины. Тік смарувати. Kolb. І. 59.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 156.