СМАКОВИ́ТО. Присл. до смакови́тий. Дітям — розкіш: обляжуть криницю з усіх боків, набирають воду в пригорщі й смаковито п’ють (Гончар, Тронка, 1963, 222); Довго сидів [Канушевич] коло грубки, підкидаючи вугілля і смаковито курячи цигарку (Коцюба, Нові береги, 1959, 80); // у знач. присудк. сл. Ложка щерби, що ви вливаєте в рот, якось смачно лоскоче за язик.. Здається, навхильці пив би, очима їв — так хороше та смаковито (Мирний, IV, 1955, 320).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 394.