СМА́ЖИТИ, жу, жиш, недок.
1. перех. і без додатка. Готувати їжу (м’ясо, рибу і т. ін.) перев. із жиром на вогні, на жару без використання води; жарити. Міщанки смажать на сковородах рибу під пекучим сонцем (Н.-Лев., VII, 1966, 356); В кухні горить огонь, варять і смажать (Фр., VII, 1951, 133); — Моя [дружина] ще до війни кожного ранку грінки на свинячому смальцеві смажила (Тют., Вир, 1964, 465); Монголи пасли коней, смажили на багатті свіже кінське м’ясо (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 394); // Тримаючи на вогні, на жару, добре пропікати (насіння, горіхи і т. ін.); // розм. Підпікати кого-небудь на вогні, на жару. — Не дуже лишень давай волю язикові, бо як почує Яремка, то й за це посмажить нас на вишкварки.. — Смажив вже він козаків на вишкварки..,— обізвався Супрун (Н.-Лев., VII, 1966, 131); *У порівн. Сам [пан] високий, носатий та сухий, неначе хто його три дні на сковороді смажив (Н.-Лев., III, 1956, 260).
2. перех. і неперех., розм. Сильно гріти, припікати (про сонце); пекти, палити. Коло плугів працює веселий народ. Сонце смажить радісні обличчя (Ю. Янов., II, 1958, 166); Над нами висіло безхмарне небо. Безжально смажило сонце (Минко, Повна чаша, 1950, 37); // Робити сухим, пошерхлим (губи, обличчя і т. ін.). Холод пройняв все її тіло, тоді як зітхання гаряче-гаряче так і смаже [смажить] уста, так і суше [сушить] у роті (Мирний, І, 1954, 311).
$ Го́лову сма́жити, рідко — те саме, що Го́лову лама́ти (див. голова́). І спати полягали, і поснули усі, а я все смажу собі голову: де я тії очі іскристі бачив? (Вовчок, VI, 1956, 330).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 392.