СМАГЛЯ́ВИЙ, а, е.

1. Темнуватого кольору, забарвлення (у порівнянні із звичайним кольором шкіри людей білої раси). Спав сторож друкарні, молодий іще й кріпкий хлопець із смаглявою шкірою й опухлим обличчям (Фр., VI, 1951, 251); Лице його, трохи подовгасте, мало барву якусь смагляву (Март., Тв., 1954, 231); Амангельди зовсім розгублюється, і його смаглява шкіра став бронзовою від краски, що заливає йому обличчя (Багмут, Опов., 1959, 99); Густа смолиста щетина облямовувала його смагляве, горбоносе обличчя (Ряб., Золототисячник, 1948, 56); // Який має таку шкіру. Румуни всі, як один, були смагляві, чорноокі, довгообразі (Вільде, Повнол. діти, 1960, 373); Тамара познайомилася з сусідкою-полькою і з смаглявою сербіянкою Зарою (Хижняк, Тамара, 1959, 186); За нею.. йшла молода ще на вигляд, у вишиваній сорочці та рясній спідниці, смаглява, як циганка, мати (Шиян, Вибр., 1947, 310).

2. Який засмаг, загорів на сонці й на вітрі; засмаглий, загорілий. Обличчя в усіх [дівчат] обвітрені, смагляві, з пошерхлими од вітру губами (Головко, II, 1957, 7); Лариса підвела на нього очі; смаглявий, тепер він видавався зовсім чорним (Гур., Друзі.., 1959, 75); // перен. Який дозріває. Цій дівчині йшов шістнадцятий рік. Вона доспівала, як стрункий і повний колос смаглявого жита (Мик., II, 1957, 396); Дорошенко сідає на траві, погляд його спочиває на пшеницях, що підходять аж до посадки, смагляві, повноколосі (Гончар, Тронка, 1963, 217).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 391.