СМА́ГЛИЙ, а, е.

1. Те саме, що смагля́вий. З-за одного столика підвівся молодий мужчина зі смаглим, блідим лицем (Кобр., Вибр., 1954, 30); Він з моря вийшов — молодий, У всій своїй красі і силі, Блиснули крапельки води На мускулястім, смаглім тілі (Шер., Дорога.., 1957, 91); В петлиці блакитні Смаглий льотчик ромашку впліта… (Нех., Під.. зорею, 1950, 172); *Образно. Біля отчого порога Усе цвітуть кохані сни, І пісні чар, і милий сміх, І смагла юність, мов горіх (Мал., Листи.., 1961, 14).

2. Який пересох, запікся або вкрився нальотом від спраги, гарячки і т. ін. (про губи). Вона гладила його по голові, по щоках, дивилася затуманеними очима в маленьке худе личко з різними бровами і шелестіла смаглими губами (Ткач, Арена, 1960, 65); — Чого, Євдокиме, зажурився? — посміхаються смаглі уста, а карі очі грають добрим блиском (Стельмах, І, 1962, 363); Смаглі губи і в нього і в неї — жарко (Гончар, Тронка, 1963, 51).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 390.