СЛІПЦЕ́М, присл., розм.

1. Те саме, що сліпма́.

2. Те саме, що насти́рливо. — Хіба я смола, щоб я лип кому до чобіт? От Соломія, то це правдива смола: сліпцем лізе тобі в вічі (Н.-Лев., VI, 1966, 406).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 365.

Сліпцем нар. = Сліпма. Лізе сліпцем та й все товче. Васильк. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 152.