СЛІПУ́ЧО, присл. Те саме, що сліпу́че. Пишно, сліпучо освітяться золоті палати, сотні розкішно вбраних вельмож, галантних кавалерів, красивих дам будуть плестися в граціозні, гармонійні вінки менуета під ніжні звуки невидимих оркестрів (Хотк., II, 1966, 57); Сліпучо спалахнула блискавка, і гуркіт грому сповістив про початок нічної грози (Донч., VI, 1957, 82); Був сонячний день, сніг виблискував сліпучо (Збан., Єдина, 1959, 63); Покрівлі, вкриті цинковою бляхою, сліпучо блищать на сонці (Вільде, Сестри.., 1958, 540); В морі, неначе в небі, світяться зірки — білі, зелені, червоні, в ньому підіймається з самого дна сліпучо яскрава красуня Венера (Збан., Мор. чайка, 1959, 189).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 364.