СЛІПУ́ЧЕ. Присл. до сліпу́чий 1. Ранкове сонце сліпуче сяяло просто в очі Семенові (Сміл., Зустрічі, 1936, 24); Сліпуче мигнула довга, схожа на спис блискавка, вдарила синім вістрям у гору, що зеленіла між двох будинків (Мушк., День.., 1967, 3); Електрика горіла ясно й сліпуче, навіть не мигаючи, затопивши сліпучим світлом людей (Кучер, Трудна любов, 1960, 453); Навколо під сонцем сліпуче іскряться сніги (Стельмах, II, 1962, 259); Медалі з заяложеними колодками сліпуче сяяли йому на грудях, вбираючи сонце (Гончар, III, 1959, 16); Вийшов до столу піонер-сурмач, сліпуче блиснула на сонці сурма, він підняв її вгору й заграв (Донч., V, 1957, 530); Сліпуче блищить Дніпро, вкритий біля берегів нерівною кригою (Літ. газ., 6.I 1955, 4).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 364.