СЛІПОГЛУХИ́Й, а́, е́. Який не бачить і не чує; // у знач. ім. сліпоглухі́, хи́х, мн. (одн. сліпоглухи́й, хо́го, ч.; сліпоглуха́, хо́ї, ж.). Люди, які не бачать і не чують. Вібраційні відчуття допомагають сліпоглухим орієнтуватись у навколишній дійсності (Рад. психол. наука.., 1958, 17); Винахідники створили чимало пристроїв і апаратів, які полегшують спілкування із сліпоглухими (Наука.., 10, 1968, 37).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 363.