СЛІВЦЕ́, я́, с. 1. Зменш.-пестл. до сло́во 1. Дідок усе її потішав якимись маленькими, сухенькими слівцями (Хотк., II, 1966, 294); Одно невеличке слівце «Дін» як молотком ударило її в голову (Мирний, І, 1949, 240); // Влучне, дотепне, виразне слово. Особливої жвавості надають розповіді широко представлені в байках Глібова різного роду слова і слівця від окремих часток до цілих висловів, характерних для усного мовлення (Курс іст. укр. літ. мови. І, 1958, 427); Інколи можна зберігати — в перекладах з близької мови — і деякі діалектизми або особливо цікаві слівця (Рильський, IX, 1962, 80).
◊ Ву́личне слівце>́ — те саме, що Ву́личне сло́во (див. сло́во). — Що це — «шамовка?» — спитала Наталка.— Все, що жуємо. — Вуличне слівце,— поморщився Дробот (Жур., Нам тоді.., 1968, 127); Го́стре (заго́стре і т. ін.) слівце́ — те саме, шо Го́стре (заго́стре і т. ін.) сло́во (див. сло́во). Старий явно глузував з дівчат, але вони вдали, ніби не помічають того насмішкуватого тону. Тільки запальна Варя Кочубей насурмилась, ладна вже була кольнути Сою якимсь гострим слівцем (Ткач, Плем’я.., 1961, 52); Закида́ти (заки́нути) слівце́ кому, за кого — те саме, що Закида́ти (заки́нути) сло́во (див. сло́во). Влас Харитонович тим часом квапився і Надію залучити на підмогу: — Закинь йому слівце. Тебе він послуха (Баш, На.. дорозі, 1967,144); — Хочеш, я за тебе [матері] слівце закину? — Не треба. Хочу побути вдома (Збан., Курил. о-ви, 1963, 203); Замо́вити слівце́ [до́бре (прихи́льне)] за кого — те саме, що Замо́вити [до́бре (прихи́льне)] сло́во (див. замовля́ти). Альошка — начальник, і що б то за батька замовити перед Чучком слівце! Хіба ж догадається? (Логв., Літа.., 1960, 141); Кра́сне слівце́ — те саме, що Кра́сне сло́во (див. кра́сний); Міцне́ слівце́ див. міцни́й; [Не] для (за́для, ра́ди) кра́сного слівця́ див. кра́сний; Не промовля́ти (не промо́вити) [і] слівця́ — те саме, що Не промовля́ти (не промо́вити) і сло́ва (див. промовля́ти). Як-то тихо, глухо!.. По тижнях слівця було не промовимо любого (Вовчок, І, 1955, 266); Ні слівця́, ні півслівця́ див. півслівця́; Переки́нутися слівце́м — те саме, що Переки́нутися сло́вом (див. сло́во). Стомлювалась вона дуже, це правда: то в лікарні, то на курсах кваліфікації. А все ж таки могла б уряди-годи в невісткою слівцем перекинутися. Де там! (Мур., Жила.. вдова, 1960, 76).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 355.