Про УКРЛІТ.ORG

сльота

СЛЬОТА́, и́, ж.

1. Хмарна, сира погода з дощем або мокрим снігом, із багном на землі. Восени й весною, як розпочнеться негідь та сльота, все містечко з хатами й крамницями неначе плаває в болоті, рідкому, аж прозорому (Н.-Лев., І, 1956, 50); Невдовзі після цього Ярина захворіла. Звичайно, першою причиною цього була старість, літа, але найбільше важило, мабуть, те, що почалась осінь, негода, сльота (Скл., Святослав, 1959, 83); Надворі сльота,холодно й непривітно в порожній кімнаті (Коз., Зол. грамота, 1939, 13); порівн. І пішли, Як сльота, сумні оповідання… (Рильський, І, 1956, 144); // Невпинний дощ, мряка або мокрий сніг. Сльота сіялася з усіх небесних сит (Смолич, І, 1947, 38); На всю ніч сльота чи мжичка Над лісами нависала (Дор., Літа.., 1957, 14); Над приволзькими степами гули холодні вітри. Часом падав сніг, мжичила сльота (С. Ол., З книги життя, 1968, 95); Холодна сльота сліпить очі, б’є в груди слизький вітер (Мушк., Серце.., 1962, 279); // Багно на землі, дорозі від дощу або мокрого снігу. І сонце засяє, і висхне сльота (Мал., Чотири літа, 1946, 110); То пилок, то сніги, то сльота Партизанську вкривають дорогу (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 132); На роз’їжджених шляхах загрузали коні, ламалися колеса ридванів та поштових карет, тільки круторогі мало зважали на березневу сльоту, байдуже місили тванисту землю (Рибак, Помилка.., 1956, 311); // Те саме, що него́да. Чи в погоду, чи в сльоту — Веселий йду на роботу (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 146); Розцвітає і в’яне природа, Проминає сльота і погода (Фр., XIII, 1954, 81).

2. перен., лайл. Набридлива, надокучлива людина.— А хто це на дурничку причепився до саней?!.. — Це я,— підіймає голову Люба.. — Сльота! — Від сльоти чую,— .. не ображається дівчина (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 124); Та й як До такої підійдеш? А як вигукне: — Відчепися, сльота! (Мисик, Біля криниці, 1967, 214).

◊ Як сльота́ — невідступно, надокучливо, набридливо. Вона [біда] й за ним ходила змалку, як сльота, поки не відкрився перед ним чарівний світ книжок, повний незнаних чудес (Кол., Терен.., 1959, 78).

3. у знач. присл. сльото́ю. Невідступно, надокучливо, набридливо. Лізеш сльотою (Номис, 1864, № 2757); Білі метелики вже перестали сльотою лізти в вічі, йому стає видніше (Вас., Опов., 1947, 8); — То ти казав, а не я. Облиш мене, незугарний, та не ходи сльотою. Я нічогісінько не обіцяла. Ну що це за нещастя…— захлипала дівчина (Добр., Очак. розмир, 1965, 278).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 390.

сльота́

1) хмарна, сира погода з дощем або мокрим снігом, з багном на землі; також невпинний дощ, мряка або мокрий сніг;

2) у переносному розумінні — набридлива, надокучлива людина (звідси традиційне порівняння як сльота́ (сльото́ю) — невідступно, надокучливо, набридливо).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 553.

вгору