СЛЬОЗИ́ТИСЯ, зи́ться, недок.

1. Наповнюватися сльозами, виділяти сльози (про очі). Око, яке сльозилося, порожевіло, і сльоза покотилася по скроні (Вільде, На порозі, 1955, 307); Обличчя було червоне, припухле, сльозилися очі (Кочура, Зол. грамота, 1960, 360); На старість очі в Дорохтея сльозяться на холоді й без холоду (Стельмах, І, 1962, 318); *Образно. Навколо холодно і темно, Сльозиться небо (Бичко, Сійся.., 1959, 300).

2. перен. Виділяти краплі соку, вологи. Темно-цегляста печінка, свіжа й блискуча, сльозилась ропою (Коцюб., II, 1955, 361); Де тільки не доводилося йому спати за роки війни! В непривітних казармах; у землянках, де стіни сльозилися прозорим соком, що викапував [виступав краплинами] з кінців перерубаних коренів (Загреб., Спека, 1961, 14); // Витікати по краплині; сочитися. Теплий сік З дерев розчахнутих помалу Сльозивсь (Стельмах, V, 1963, 59); *Образно. В широко відкритих очах дівчини сльозиться горе. Але вона не плаче, тільки до крові кусає запечені губи (Цюпа, Назустріч.., 1958, 191); // Покриватися краплями вологи; пітніти. Надворі була мряка. Повиті туманом, загратовані вікна нудно сльозились, накликаючи на нас тугу (Досв., Вибр., 1959, 122); Шибки сльозилися, крізь них видно сіру, непривітну в осінній сльоті вулицю (Десняк, Опов., 1951, 77).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 389.