СЛЬОЗИ́НА, и, ж.
1. Одна краплина сліз. На очах дрижали дві важкі сльозини, Наче із намиста буйнії перлини (Крим., Вибр., 1965, 115); З його засмучених очей викотилися одна за одною кілька сльозин, а з грудей вирвався стогін (Скл., Святослав, 1959, 28); Кость помічає, як дві сльозини перлинами блищать у її широко відкритих очах (Донч., І, 1956, 55); *Образно. Он зоря покотилась, то гірка Покотилась сльозина небесна. Так, сльозина то впала (Л. Укр., І, 1951, 77); *У порівн. Під склепінням черемхи й дикої яблуні глибоко дихало лісове джерело, і його дихання народжувало чистий, мов сльозина, струмок (Стельмах, II, 1962, 144).
Пуска́ти (пусти́ти) сльози́ну — те саме, що Пуска́ти (пусти́ти) сльо́зи (сльозу́) (див. сльоза́). Вони стали сердечно дякувати старенькому докторові й усім. Гриб від зворушення аж пустив сльозину (Козл., Мандрівники, 1946, 33).
2. перен. Крапля соку, вологи, що виділяється на поверхні чого-небудь. Він поправив під гілкою сухостою.. підсніжник, .. витер з надтріснутої кори берези сльозину соку (Стельмах, Хліб.., 1959, 434).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 389.