СЛУ́ШНИЙ, а, е.
1. Який відповідає, підходить, найбільш прийнятний, зручний, вигідний кому-небудь за даних обставин, у даному випадку. Я ж довго, тяжко працював І слушного часу все ждав (Фр., XIII, 1954, 144); Зрозумів [Сагайдачний], що грунт для серйозної розмови був слушний, і одразу перейшов до своєї мети (Тулуб, Людолови, І, 1957, 154); Вирішено — тільки за село, тільки слушний момент — накидатись на конвой (Збан., Єдина, 1959, 83); Вибравши слушну хвилину, він тихо попросив у мене пробачення (Гур., Новели, 1951, 222); // Потрібний за даних обставин; придатний, підхожий. По дорозі, мабуть, самі гаразд не тямлячи, для чого це,— хто ламав з тину кілок, хто хапав що тільки було слушне: десь біля стіжка вила, ключку, дрючок якийсь (Головко, II, 1957, 345); // Який сприяє успіхові, розвиткові чого-небудь; сприятливий. Він очікував слушного випадку, який би остаточно, перед усіма колгоспниками, викрив класово ворожу діяльність їхню (Кир., Вибр., 1960, 361); // Якого заслужили своїми діями. Брюховецький доказав таки свого, хоч після й прийняв слушну кару од гетьмана Дорошенка: пропав під киями собачою смертю (П. Куліш, Вибр., 1969, 193).
2. Який відповідає істині; правильний, справедливий. Корінько, скривившись, вислухав цей слушний і набридлий йому закид, та хіба він винен? (Кач., Щастя, 1940, 55); Письменникові справді доводиться зважати на характер, настрій, бажання своїх героїв і часом відмовлятися від того, що здавалося слушним, але що могло б «не сподобатися» героям (Талант.., 1958, 134); // Який має достатні підстави; обгрунтований. Той молитовний вираз очей, ті розтулені від шаленого захоплення губи переконали її остаточно, що підозріння,.. яке давно муляло їй серце, є слушним (Вільде, Сестри.., 1958, 509); — Запитання ваше слушне, Михайло Григоровичу,— промовив після паузи Мурашко (Гончар, Таврія, 1952, 255); // Який відбиває суть чого-небудь; який має певне значення, заслуговує на увагу, важливий. У статтях і виступах К. І. Чуковського висловлено також чимало слушних думок про творчість Шевченка безвідносно до її перекладів (Рад. літ-во, 5, 1962, 107); Зустрілися [письменники] з своїми читачами й вислухали багато слушних порад (Кучер, Дорога.., 1958, 116); — Ти теж міг би приєднатися до моєї думки. Бо хіба ж не правда, що моя пропозиція слушна? (Чаб., Тече вода.., 1961, 127).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 385.