СЛУХНЯ́НЕНЬКИЙ, а, е. Пестл. до слухня́ний. — Ох, дитино моя нерозумна,— каже [дід],— не тобі зі старцями по світу вештатися! Ти дівчинка слухняненька; виростеш, гарна будеш; не для тебе торба наша латана (Морд., І, 1958, 43).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 384.