СЛУЖБО́ВЕЦЬ, вця, ч. Той, хто займається розумовою працею, а також фізичною працею, пов’язаною не з виробництвом, а з обслуговуванням кого-, чого-небудь. Віддалився також адміністратор, розійшлись і службовці (Фр., VI, 1951, 300); Почавши своє життя як дрібний канцелярський службовець, Іван Карпович [Тобілевич] рішуче порвав з чиновницькою роботою і присвятив себе українському народному театрові (Рильський, III, 1956, 275); Минає робочий день. Один по одному з приміщення виходять службовці (Шиян, Баланда, 1957, 151).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 378.