СЛУГА́, и́, ч. і ж.
1. У поміщицькому та буржуазному побуті — людина для особистих послуг у домі. Марта Кирилівна сиділа на канапі, закинувши ногу на ногу, й думу думала. Слуга приніс самовар, поставив на столі (Н.-Лев., VI, 1966, 55); — Вибачайте, що лишаю вас на самоті… У мене слуг немає — я все сам (Коцюб., І, 1955, 254); — Як тільки вийде гуляти дівчина, слуги її ні на крок не відпускають, бо наказав вельможа (Тют., Вир, 1964, 221); * У порівн. Шестірний кинувся, наче слуга, розчиняти двері Петрові Петровичеві (Мирний, I, 1954, 336); // тільки ж. Жінка, що прислуговує в домі. Стала вона жалкуватись: — Що мені робити? Нема слуги! Чи не дасте ви мені яку з ваших? (Вовчок, І, 1955, 259); Кликнули слугу Йосипенкову, зажовклу, захарчовану дівчину (Мирний, IV, 1955, 199); // заст. Озброєні люди, що перебувають на службі у кого-небудь. Їде значний чоловік у кованому возі.. Слуги їдуть кінно округ воза (П. Куліш, Вибр., 1969, 174); По дорозі, перед голубим ридваном шестернею, що в ньому пан Пампушка-Стародупський їхав, оточений не тільки кріпаками, а й найманими слугами, а й кінними джурами та лейстровим козацтвом, попід ногами в зміїстих скакунів раз по раз шастали сайгаки чи лисиці (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 10); // тільки ч. Лакей у ресторані, готелі і т. ін. Він зайшов в гостиницю і довідався од слуг, що Каралаєва взяла номер на другому поверсі (Н.-Лев., VI, 1966, 51); — Ти не ходи в кав’ярню.. Він [хазяїн] каже: мені не треба такого слуги. Рустем гяур, невірний… (Коцюб., II, 1955, 161); // перен. Людина, яка завжди готова виконувати чиєсь бажання, волю і т. ін. Черниці уклоняються. [Голоси:] Буде, матушко, по глаголові твоєму. Ти наша мати — ми твої слуги (Мирний, V, 1955, 75).
Ваш (твій) покі́рний слуга́, заст.— форма ввічливого закінчення листів. З пошаною зостаюсь Ваш покірний слуга (Драг., II, 1970, 553).
2. Людина, яка служить кому-, чому-небудь, захищає чиїсь інтереси. Не втягувати армію в політику — це лозунг лицемірних слуг буржуазії і царизму.. (Ленін, 12, 1970, 104); [Жандарм:] Ви мені не смієте стиду робити. Я цісарський слуга (Фр., IX, 1952, 125); [Нартал (вибігає):] Де зброя? Гей, Руфіне! боронімось! [Руфін:] Я зброї не здійму на слуг закону (Л. Укр., II, 1951, 423); * Образно. Поет любить слово. Але він — не слуга слова, він — його володар (Рильський, III, 1956, 72); // Людина, яка працює в ім’я кого-, чого-небудь, віддана комусь, чомусь. Партія вчить митців бути відданими слугами народу і полум’яними співцями його великих звершень (Ком. Укр., 7, 1961, 6).
Бо́жий (госпо́дній, христо́вий) слуга́ — представник духовенства. О. Василь боронив свої права і йшов війною на Раїсу, обертаючись раптом з слуги божого в слугу Марса (Коцюб., І, 1955, 321); [Гаврило:] Ідіть у фортецю і не забувайте, що сказав вам смиренний божий слуга, полковий дяк Гаврило (Корн., І, 1955, 219); [Матушка гуменя:] Жду я від неї вірної господньої слуги, справної черниці (Мирний, V, 1955, 83); [Єпископ:] В такому стані взять його не можу. (До диякона). Беру тебе, слуго христовий (Л. Укр., II, 1951, 499).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 376.