СЛО́ЇК, а, ч. Висока посудина із скла, глини, фаянсу і т. ін. майже циліндричної форми з трохи звуженою верхньою частиною; скляна, глиняна або фаянсова банка. На верхніх поличках знаходжу в слоїках саго і макарони, сушені груші й халву у круглих дерев’яних коробках (Коцюб., II, 1955, 263); Марта Гаврилівна принесла термос з гарячим, настояним на липовому цвіті чаєм, слоїк меду (Коз., Сальвія, 1959, 222); На Полтавщині банку іноді називають слоїком (Полт.-київський діалект.., 1954, 123); // Флакон, у якому тримають ліки, помаду і т. ін. Вздовж стін стояли засклені шафи з усякими слоїками, ретортами та блискучими інструментами, звідусіль гостро пахло медикаментами (Козл., Мандрівники, 1946, 31); Вона спиртом із слоїка помила руки і зразу ж підступила до нього, відкотила розрізаний рукав гімнастьорки і стала розбинтовувати руку (Головко, А. Гармаш, 1954, 325).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 374.