СЛО́НИК, а, ч.

1. Зменш, —пестл. до слон 1; // Маленька фігурка слона; іграшковий слон. На буфеті, тумбочці, етажерці і вікні — всюди стояли фігурки маленьких слоників, білих лебедиків, сірих гусят й жовтих каченят (Чорн., Пісні.., 1958, 71); Мама слоника Купила Заводного (Бойко, Ростіть.., 1959, 80).

2. ент. Жучок з довгим хоботком, який є шкідником рослин; довгоносик. П’ятикрапчатий слоник.. розповсюджений по всій степовій і лісостеповій зонах УРСР (Шкідн.. рослин, 1949, 132); Дівчинка стукала обережно по стовбурах дерев, і падали на розстелене рядно, удаючи мертвих, казарки і слоники (Донч., IV, 1957, 142).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 375.