СЛОВОТВІ́Р, во́ру, ч., грам.

1. Творення слів у мові, а також способи їх творення. Словотвір — творення від існуючих у мові слів та їх форм нових слів або форм з новим значенням чи відтінками значень за допомогою відповідних лексико-граматичних засобів (Сл. лінгв. терм., 1957, 173); // Новоутворене слово. Особливу цікавість [у думах] являють складні, подібні до гомерівських, прикметники та іменники: домодержавець, злосупротивна (хвиля), людославне (Запорожжя) і т. ін. У піснях таких словотворів, скільки нам відомо, нема або майже нема (Рильський, IX, 1962, 229); Письменник [М. Старицький] прагнув збагатити українську літературну мову. Звичайно, не всі його словотвори увійшли до літературної мови, але деякі здобули право на життя (Іст. укр. літ., І, 1954, 415).

2. Галузь мовознавства, що вивчає будову слів і способи їх творення. При вивченні слова розрізняють словотвір, що охоплює морфологічні елементи, які формують лексичне значення граматично виражених понять, так звані словотворчі елементи, і словозміну (Курс сучасної укр. літ. мови. І, 1951, 343); Відзначено, що поступові, еволюційні зміни в структурі української мови відбуваються в наш час не лише в галузі лексики і фразеології, а й у словотворі (Мовозн., XVI, 1961, 89).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 373.