СЛОВЕ́СНИК, а, ч.

1. заст. Особа, що одержала філологічну освіту; філолог; // У дореволюційній середній школі — викладач словесності. Словесник, Адріан Петрович одного разу прийшов на урок якийсь особливо збуджений і піднесений (Смолич, Театр.., 1940, 11); Хорошим, точним іменем називали колись учителя літератури: словесник. Словесник — це майстер, чарівник слова (Літ. Укр., 26.IX 1969, 2); // У дореволюційній Росії — студент філологічного факультету, відділу.

2. Викладач мови і літератури в сучасній школі. Вчитель-словесник повинен навчитися підносити своїм учням літературні твори як художнє ціле (Рад. літ-во, 2, 1965, 63).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 366.