СЛИВЕ́НЬ, присл., розм. Те саме, що ма́йже. — Ходжу по тих покоях, неначе по надвір’ю. Де ж пак, од кутка до кутка сливень цілі гони! (Н.-Лев., І, 1956, 162).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 351.