СЛЕЗИ́ТИ, и́ть, недок., розм. Повільно текти, витікати краплями або тоненькою цівкою (про рідину). Яром вода слезить (Свидн., Люборацькі, 1955, 18); // безос. Середина землянки. Стіни сирі, смуга по стінах — видко, що по них слезить (К.-Карий, II, 1960, 153); Підвівся я на лікоть, глянув… нога, як колодка… а з великого пальця так і слезить (Тесл., З книги життя, 4949, 45).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 350.