СЛА́СНО. Присл. до сла́сний. Ніздрі його сласно затремтіли (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 355); Карпович сам, Хоч аскетичним славиться життям, Муркоче сласно, ніби кіт в пічурці (Рильський, II, 1956, 42); Не тим погоріли, що сласно їли, а там, що не гляділи (Номис, 1864, № 7239); Я б покликав лісоруба, Та зрубав одного дуба, Та на інші два зложив, Та отих, хто сласно жив,— Всіх царів, панів, гульвісів На дубах отих повісив (Перв., Райдуга.., 1960, 96).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 349.