СЛАВОЛЮ́БСТВО, а, ч. Любов до слави, прагнення до неї. [Валент:] Чим прислужився я до слави бога? Чим сам собі я славу заслужив? [Мартіан:] Де ти навчився славолюбства? (Л. Укр., III, 1952, 288).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 348.