СЛА́ВЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до сла́вити 1, 2. Київ криється туманом. Голубим, як отчий дим… Відси кланяюсь платанам Препрославленим твоїм [Париже]. А й прославлені за діло, Будуть славлені повік (Рильський, III, 1961, 261); Що ж робитимеш віднині, Людом славлений різьбяр? (Нагн., Вибр., 1950, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 347.