СЛА́ВАЙСУ, виг., діал., заст. Слава Ісусу. Парубок ввічливо зняв капелюха й привітався до них: «Славайсу!» З цього можна було зрозуміти, що люди — з західних областей України (Ю. Янов., Мир, 1956, 110).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 346.

славайсу́ = сла́ва Йсу — уживається як традиційна форма вітання; скорочена форма від слава Ісу́су, див. слава6.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 550.