СЛАБІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
1. Те саме, що сла́бнути. Усе так само ходила удова на поденщину, та усе менша їй плата була, затим, що вона усе старіла, слабіла, все більш тратила міць і прудкість (Вовчок, І, 1955, 314); Робота взимку, в душній хаті та в чаду від каганця, була ще важча для малоздорової Оксани, і вона марніла та слабіла ще дужче (Л. Янов., І, 1959, 32); Руки його слабіли і тремтіли від тягаря, що лежав на вилах (Тют., Вир, 1964, 116); Без діла слабіє сила (Укр.. присл.., 1955, 84).
2. Бути слабим (у 1 знач.); хворіти. Пошесть пішла по всіх казармах. Люди не переставала слабіть і вмирати (Н.-Лев., II, 1956, 211).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 341.