СЛАБОГРУ́ДИЙ, а, е, розм. Із слабими, нездоровими легенями; // у знач. ім. слабогру́дий, дого, ч.; слабогру́да, дої, ж. Людина із слабими, нездоровими легенями. [Єфрем:] Слабогрудим лікарі совітують молоко пить, от і ви, таточку, питимете та й поздоровшаєте (Кроп., IV, 1959, 347); Цілий день тривав суд.. Іноді зсередини на свіже повітря вилазив упрілий, в розстебнутім кожусі котрийсь із слабогрудих, що вже не міг сидіти більш у духоті (Головко, II, 1957, 184).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 343.