СКІ́ФИ, ів, мн. (одн. скіф, а, ч.; скіф’я́нка, и. ж.). Степові племена, які населяли південну частину території сучасної УРСР в І тисячолітті до н. е.— на початку І тисячоліття н. е. По Україні проходив шлях скіфів і сарматів, які залишили глибокий слід в історії Південно-східної Європи (Вісник АН, 6, 1957, 3); Він розпитував про нові археологічні розкопки, про стоянки первісної людини, про сліди скіфів і запорожців (Баш, На землі.., 1957, 24); В одній з них [могил], що знаходилась під північним краєм кургану, поховано знатну скіф’янку (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 170).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 271.