СКІ́СНО. Присл. до скісни́й. Перед виром стоїть скісно поперек усеї [усієї] ріки ряд великого каміння (Фр., III, 1950, 7); Він лежав на соломі, над обличчям скісно підводилися вгору почорнілі крокви (Перв., Дикий мед, 1963, 382); Сонце ще не зайшло, скісно, через листя кущів і молодих дерев просівало своє червонясте проміння (Минко, Ясні зорі, 1951, 179); Сніг падає густо, грубими латками, потрохи скісно, але невтомно (Коб., III, 1956, 80); Його скісно всаджені чорні очі горіли недобрим огнем (Коб., II, 1956, 130).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 271.