СКУ́ПЧЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до ску́пчити. Всі оці тисячі бійців, скупчені зараз у селі, були вже для нього як власні сини (Гончар, II, 1959, 400); Уся долина була заставлена повстяними юртами, вони стояли не рядами, а скупчені навколо юрт тисячників (Хижняк, Д. Галицький, 1958,538); // ску́пчено, безос. присудк. сл. Ми присутні сьогодні на великому святі: відкриваємо музей Тараса Григоровича Шевченка, де скупчено спадщину геніального українського поета (Тич., III, 1957, 334).

2. у знач. прикм. Який зібрався, зійшовся в одне місце. Семпроній повагом іде до дверей попід стіною, щоб не переходити поміж громади, скупченої посеред темниці (Л. Укр., II, 1951, 477); Козак важко видряпався на вал фортеці.. і, дивлячись на скупчене козацтво, витер полою мокре чоло (Ле, Наливайко, 1957, 88); Застуканий зненацька ворог обернувся лицем до козацької лави і так, скупчений, в німому здивуванні застиг на місці (Кач., II, 1958, 415); // Який згромадився в одному місці. Лунає вибух. І там, де щойно була скупчена крига, завирувала, запінилася холодна сиза вода (Рад. Укр., 12. VIII 1959, 3); // Який розташувався близько один від одного; // Уживається як складова частина ботанічних назв, термінів. Дзвоники скупчені.

3. у знач. прикм., рідко. Зосереджений. Світло воскової свічечки ледве осявало Йонову фігуру, його опущені додолу руки, дзюбате обличчя з виразом скупченої уваги, широкі уста (Коцюб., І, 1955, 243); Обличчя його враз стало скупчене, очі глянули гостро й пронизливо (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 671).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 337.