СКУПЕРДЯ́ГА, и, ч. і ж., розм. Скупа людина. Тепер із дітками без хліба ми шматка,.. До чого нас довів ти, бісів скупердяго! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 62); Сергій Семибрат робив строковим у Байбураки.. Це був великий жмикрут, а ще лицемір і скупердяга (Коцюба, Перед грозою. 1958, 4); *У порівн. — Уже десять років.. день і ніч згуртовую я нашу силу, збираю по зернятку, як скупердяга гроші (Тулуб, Людолови, І, 1957, 439).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 335.