СКУПЕРДЯ́, і́, ч. і ж., розм. Те саме, що скупердя́га. Я ніяк не міг наважитися розстатися з своїм скарбом [ножем]. І я відмовив:— Ні, не дам! — Івась образився. — У? Скупердя! Усе б собі загарбав! (Гр., 1, 1963, 293).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 335.

Скупердя, ді; скупердяга, ги; скупердяй, дяя, м. Скупецъ, скряга. До чого пас довів ти, бісів скупердяго? О. 1861. III. 96.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 147.