СКУПА́РСТВО, а, с. Властивість за знач. скупи́й 1. Про нього говорено, що він незвичайно доброго серця, їй закидувано [закидалося] скупарство (Коб., II, 1956, 32); — Сам бог-отець видить — від душі одриваю!.. — Ох, Володимире, Володимире, заведе скупарство і грошолюбство вас не до бога, а в сліди безп’ятого [чорта] (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 37).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 334.