СКУ́ЛИТИ¹, лю, лиш, недок., перех., рідко. Те саме, що мру́жити. Кіт скулить очі, жалібно нявчить… (Коцюб., І, 1955, 151).

СКУ́ЛИТИ², лю, лиш, док., перех. Зігнути, скорчити своє тіло, частини його. Вона стояла коло дерева, згорнувши руки на грудях і скуливши плечі від холоду (Кундзич, Пов. і опов., 1951, 50); Головойку [голівоньку] склонив,.. ніженьку скулив (Сл. Гр.); // безос., у сполуч. із сл. бодай, щоб. Уживається як лайливий вислів. Бодай тебе скулило втроє.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 333.

Скулити, лю, лиш, гл. Съежить, скорчить. Головойку склонив, ручейку зложив, ніженьку скулив. МУЕ. III. 36.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 146.