СКРУ́ШНО. Присл. до скрушни́й. Для неї давно стало ясно, що в їхньому житті не все гаразд.. Скрушно поглянула на сина, на чоловіка і почала збиратися (Ле, Хмельницький, І, 1957, 62); — Не поцілив,— скрушно зітхнув Йонька.— Уже годів з двадцять, як стріляв (Тют., Вир, 1964, 399); Він.. підтягував до світла понівечені чоботята й скрушно похитував головою (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 129).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 330.