СКРУ́ШЕНИЙ, а, е, розм., рідко. Дієпр. пас. мин. ч. до скруши́ти. І вернувсь до неї розум, скрушений бідою (Сл. Гр.); Стоїть він, скрушений бідою, і дум тяжких не відганя, нема в душі його спокою од слів Остапа Горбаня (Мур., О. Горбань, 1938, 73).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 330.